СУМ 31-ПО, 32-ПО. Конспект "ВИГУК".

ВИГУК

Вигук – це особлива частини мови, яка виражає почуття, волевиявлення мовця, не називаючи їх. Вигуки не належать ні до повнозначних, ні до службових частин мови, оскільки не мають номінативного значення і не виконують у реченні службових функцій.

Лексико-граматичні особливості – Вигуки не співвідносяться ні з предметами, ні з поняттями.

– Вигуки не мають морфологічних ознак, притаманних повнозначним частинам мови (роду, числа, відмінка тощо).

– У реченні вигуки синтаксично не пов’язуються з іншими словами і не є членами речення.

Запам’ятай!

Субстантивовані вигуки можуть виступати в ролі підмета чи додатка:

– Параскіце, ме-ей! – Те «ме-ей» вийшло особливо гучне й соковите; полетівши по дорозі до виноградника, воно вдарило об стіну волоських горіхів, обвилось й прилетіло знов до Йона (М.Коцюбинський).

ГРУПИ ЗА ПОХОДЖЕННЯМ

первинні (непохідні)                                              вторинні (похідні)

До первинних вигуків належать такі вигуки: а!, е!, ой!, ох!, га! ет! тю!, фу!, пхе! тощо

У вторинних вигуках структура збігається з формами повнозначних слів: ґвалт!, рятуйте!, леле!, Боже!, лихо!, отакої!

Запам’ятай!

До похідних вигуків належать також вигукові фразеологізми: От тобі й маєш! Матінка моя рідна! Боронь Боже!

За значенням
Емоційні виражають почуття, переживання, настрій, здивування того, хто говорить	о! ой! ех! ич! овва! от тобі й на!
Спонукальні вигуки волевиявлення – виражають наказ, спонукання до дії	гей! агов! годі! геть! киць-киць! тпру! вйо!
Слова ввічливості виражають привітання, подяку, побажання, сподівання, прощання	добридень! будьте ласкаві! ласкаво просимо! будь ласка!
Звуконаслідувальні вираження акустичних уявлень людини-мовця про звуки, які трапляються в різних життєвих ситуаціях)	гав-гав! кукуріку! хрусь! цок-цок!

Пунктуаційне оформлення вигуків в реченнях з вигуками

1. Вигуки в реченні відокремлюються комами: Ах, як всього багато: неба, сонця, веселої зелені (М.Коцюбинський).

2. Коли вигук, що стоїть на початку речення, вимовляється з посиленою інтонацією, то після нього ставиться знак оклику: Прощавайте! Ждіте волі! Гей! на коні! Усі у путь! П.Тичина

3. Якщо вигук, який стоїть усередині речення, вимовляється з піднесенням, після нього ставимо знак оклику, а наступне слово пишемо з малої букви: Усі, у кого серце вірне! Сонцю нашої весни, сійте зерно – гей! – добірне в нерозмежені лани! М.Рильський

4. Не виділяються розділовими знаками вигуки на початку речення, якщо вони стоять перед особовим займенником, після якого йде звертання: Гей ви, юначе, підтягніться, треба йти швидше.

5. Вигуки о, ой, що стоять перед звертанням і тісно з ними пов’язані інтонацією, виступають у ролі часток і комою не виділяються: О пісне блаженна! О пісне крилата, Лети над землею, дзвени і зови... М.Чернявський

6. Вигуки о, ой можуть не виділятися комою в реченнях, що мають пісенний характер: Ой не світи, місяченьку, Не світи нікому... Нар. творч.

7. Знак оклику ставиться й після вигуків, що виступають еквівалентами окличних речень: Гай! Гай! Анхізонька видáти... І. Котляревський

Українська мова 11-ПО. Конспект "ЗАЙМЕННИК".

ЗАЙМЕННИК ЯК ЧАСТИНА МОВИ

Займенник – це самостійна повнозначна змінна частина мови, яка об’єднує слова, що вказують на предмети, ознаки, кількість, не називаючи їх, і відповідає на питання хто? що? який? чий? скільки?: Є різна тиша – тишина, у кожної – свій звук і колір (А.Демиденко). Думи мої молодії – Понурії діти, І ви мене покинули!.. (Т.Шевченко).

Займенники виражають граматичні категорії відмінка, а також роду й числа (ті, що вказують на ознаки); у реченні виконують ситаксичні функції підмета, означення, додатка; у реченні виконують синтакксичні функції підмета, означення, додатка; у словосполученні можуть бути головним і залежним словом.

За значенням займенники поділяють на такі групи (розряди):

№	Група (розряд)	Значення	Приклади
1.	Особові	Указують на осіб, інших істот, предмети, явища	я, ми, ти, ви; він, вона, воно, вони
2.	Зворотний	Указує на того, хто виконує дію	себе (не має форми називного відмінка!)
3.	Відносні	Виконують функцію сполучних слів у складних реченнях	хто, що, який, чий, котрий, скільки
4.	Питальні	Слугують для оформлення запитання про особу, предмет, ознаку, кількість	хто? що? який? чий? котрий? скільки?
5.	Заперечні	Указують на відсутність особи, предмета, ознак, кількості	ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки
6.	Присвійні	Указують належність предмета особі	мій, твій, свій, наш, ваш, їхній, її, його
7.	Вказівні	Указують на предмет, ознаку, кількість	той, цей, такий, стільки
8.	Означальні	Указують на узагальнену ознаку предмета, явища	весь, всякий, сам, самий, кожний, інший, жодний
9.	Неозначені	Указують на невизначеність особи, предмета, ознаки, кількості	дехто, дещо, деякий, хтось, щось, якийсь, хто-небудь, що-небудь, будь-хто, будь-що, будь-який, абихто, абищо, абиякий, хтозна-що, казна-що, казна-хто, невідь-хто, невідь-що, невідь-який

Запам’ятай!

Синтаксична роль займенника залежить від того, з якою частиною мови він співвідносний. Не допустимо, щоб займенник співвідносився водночас із різними словами, бо це зумовлює двозначність, знижуючи культуру мови.

Займенники мають свою парадигму відмінювання.

Займенники, співвідносні з іменниками
Н.	я	ми	він	вони	–	будь-хто	ніщо
Р.	мене	нас	його (до нього)	їх (до них)	себе	будь-кого	нічого
Д.	мені	нам	йому	їм	собі	будь-кому	нічому
Зн.	мене	нас	його (у нього)	їх (у них)	себе	будь-кого	ніщо
Ор.	мною	нами	ним	ними	собою	будь-ким	нічим
М.	... мені	... нас	... ньому, нім	... них	... собі	... будь-кому	ні на чому

Запам’ятай!

1. Визначальною прикметою відмінювання особових займенників є те, що вони в непрямих відмінках мають іншу основу, ніж у Н.в. однини. Після прийменників у непрямих відмінках особових займенників з’являється [н]: до нього, при ньому, у неї. Не додається [н] до займенників його, її, їх, якщо вони мають присвійне, а не особове значення (його думка, її книга, їхні мрії).

2. Займенник ви на позначення пошанної множини пишеться з великої літери: Ви стурбовані? Не варто, бо Ви добре підготували учнів до семестрової контрольної.

За підмета-займенника присудок, виражений прикметником, може мати такі форми: – уживатися тільки у множині, якщо виражений коротким прикметником чоловічого роду: Ви згодні? Ви впевнені?;

– уживатися лише в однині, якщо при підметові Ви є слова який, якийсь, такий, один, весь: Який ви сміливий! Така Ви комунікабельна! Один Ви відповідальний! – уживатися як в однині, так і у множині, якщо виражений повною формою прикметника: Ви сумлінний (сумлінні). Ви доброзичлива (доброзичливі).

Займенники пишуться разом, через дефіс чи окремо, залежно від уживання часток і прийменників із ними.

Разом
З частками ні-, аби-, де-, -сь	ніхто, абиякий, котрийсь
Через дефіс
З частками будь-, (-будь), -небудь, казна-, хтозна-, бозна-, невідь-	будь-що, який-небудь, казна-хто, невідь-чий
Окремо
Якщо прийменник стоїть між часткою і займенником (у непрямих відмінках)	ні в кого, будь з чим, невідь у скількох, аби в чому (але в нікого, у хтозна-чому, до декого та ін.)

Займенники, співвідносні з прикметниками
Н.	чий	абиякий	нікотрий	мій	цей	всякий
Р.	чийого	абиякого	нікотрого	мого	цього	всякого
Д.	чийому (чиєму)	абиякому	нікотрому	моєму	цьому	всякому
Зн.	чий, чийого	абиякий, абиякого	нікотрий, нікотрого	Н. або Р.	Н. або Р.	Н. або Р.
Ор.	чиїм	абияким	нікотрим	моїм	цим	всяким
М.	... чийому (чиєму), чиїм	аби на якому, ... абиякому	ні на котрому	... моєму, ... моїм	... цьому, ... цім	... всякому, ... всякім

Займенники, співвідносні з числівниками
Н.	жодний	стільки	казна-скільки	ніскільки
Р.	жодного	стількох	казна-скільки	ніскількох
Д.	жодному	стільком	казна-скільком	ніскільком
Зн.	Н. або Р.	Н. або Р.	Н. або Р.	Н. або Р.
Ор.	жодним	стількома	казна-скількома	ніскількома
М.	... жодному, жоднім	... стількох	казна на скількох ... казна-скількох	ні на скількох, на ніскількох

Пильну увагу слід приділити наголошенню окремих займенників:

1) наявність чи відсутність прийменника при особових та зворотному займенниках у непрямих відмінках змінює місце наголосу:

– без прийменника наголошується другий склад: менé, тебé, себé, йогó, її́;

– за наявності прийменника – перший: без мéне, про тéбе, за нéї, на сéбе, від ньóго;

2) заперечні займенники ніхто, ніщо у непрямих відмінках мають подвійний наголос:

– на другому складі у значенні „немає кого, чого”: нікóму не радий, нічóго не знає;

– на передньому складі у значенні „абсолютно відсутній”: ні́кого спитати, ні́чого робити;

3) подвійне наголошення у непрямих відмінках має неозначений займенник декілька без зміни лексичного значення: з дéкількох питань, дéкільком учням, декількомá варіантами.

Займенники можуть втрачати узагальнене значення, переходячи в інші частини мови, зокрема:

– в іменники: У всякого своя доля І свій шлях широкий... (Т.Шевченко). Хто мовчить, а всіх людей навчить? (Нар.тв.);

– у частку (займенники що, щось, та, усе, саме, воно, собі): Була саме обідня пора (І.Нехода). Жили собі дід та баба (Нар.тв.);

– у прислівники (займенники все(усе), щось): А зорі все падали і все за обрій, начебто хотіли потрапити в ту далеку ціль, яку так старанно ховав овид (Я.Дияк) – постійно, тривалий час, довго.

Стилістична функція займенників полягає в тому, що вони слугують для зв’язності тексту і допомагають уникнути повторів.